Про це йдеться у аналізі колумніста Bloomberg Хав'єра Бласа.
Контрабанда нафти тривалий час була надзвичайно прибутковою справою з щоденним обігом у 1 мільярд доларів, незважаючи на перешкоди з боку Вашингтона та Брюсселя. Однак зараз ситуація змінилася. На думку Бласа, причина не лише в посиленні санкційного тиску, а й у ринковій кон'юнктурі.
"Вперше я бачу тріщини в цьому незаконному бізнесі. Мільйони барелів неропроданої іранської та російської нафти накопичуються в сховищах", - зазначає автор.
Головний фактор — економічна доцільність. Покупці підсанкційної сировини, зокрема Індія та Туреччина, виявили, що мають достатньо альтернатив на легальному ринку за розумними цінами. При вартості американської нафти WTI близько 63 доларів за барель, ризики, пов'язані з купівлею токсичної російської нафти, стають невиправданими.
Точний обсяг надлишку на чорному ринку оцінити складно, але, за оцінками, він перевищує 100 мільйонів барелів. Це нафта, що застрягла в берегових резервуарах та на танкерах, які перетворилися на плавучі склади. Вартість цього "мертвого вантажу" оцінюється щонайменше у 5 мільярдів доларів.
Дані компанії Kpler свідчать про масштаб проблеми: обсяг російської та іранської нафти тільки у плавучих сховищах досяг 58 мільйонів барелів. Для порівняння, на початку минулого року ця цифра становила лише 6 мільйонів.
Показовим є приклад Індії. Нью-Делі, який раніше купував понад 2 мільйони барелів тіньової нафти на добу, різко скорочує імпорт з РФ. У січні закупівлі впали на 35% порівняно з серединою минулого року — до 1,3 мільйона барелів. Прогнози на лютий-березень ще гірші: падіння до 800-900 тисяч барелів.
"Індійські нафтопереробники купують непідсанкційну нафту звідусіль: Близький Схід, Західна Африка, Бразилія, Гайана, США, навіть Аргентина", - пише Блас, додаючи, що НПЗ здивовані легкістю, з якою вдалося знайти заміну російській сировині.
Ситуацію для Москви ускладнює і зняття санкцій з венесуельської нафти, що повернуло на легальний ринок близько 800 тисяч барелів на добу.
Ключовим гравцем залишається Китай, який купує 95% іранського експорту та 60% російського. Пекін може або викупити надлишки для своїх стратегічних резервів, збиваючи ціну на легальному ринку, або відмовитися від них. У другому випадку Росії та Ірану доведеться скорочувати видобуток, що неминуче вдарить по їхніх воєнних економіках.
