В Україні питання комунальних платежів при оренді житла залишається однією з головних причин конфліктів між власниками квартир та квартирантами. Щоб уникнути суперечок посеред опалювального сезону, юристи радять чітко розуміти норми Цивільного кодексу та фіксувати домовленості письмово.
Згідно з частиною 3 статті 815 Цивільного кодексу України, базове правило просте: наймач зобов'язаний самостійно оплачувати комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором оренди. Це означає, що за замовчуванням фінансовий тягар лягає на того, хто фактично проживає у приміщенні. Проте закон дозволяє сторонам домовитися про будь-який інший зручний формат розподілу витрат.
На практиці найчастіше застосовується комбінована схема. Орендар сплачує за все, що фіксується лічильниками (електроенергія, вода, газ), оскільки безпосередньо впливає на обсяги споживання. Ситуація з опаленням складніша, особливо у будинках старого фонду, де неможливо регулювати температуру. У таких випадках власники нерідко погоджуються брати ці витрати на себе або ділити їх навпіл. Фіксовані витрати на утримання будинку (прибирання, вивіз сміття) часто вже включені у вартість самої оренди.
Важливо знати, що орендар має законне право не платити за певні послуги. Насамперед це стосується боргів, які накопичилися до моменту його заселення - це виключно відповідальність власника. Також квартирант може відмовитися фінансувати послуги, якими не користується, наприклад, паркомісце, кабельне телебачення чи роботу консьєржа, якщо про це не домовлялися окремо.
Крім того, витрати на капітальний ремонт будинку або заміну ліфта є обов'язком власника нерухомості, а не тимчасового мешканця. Якщо ж у квартирі відсутні лічильники, сторони можуть домовитися про їх встановлення в рахунок орендної плати, що зазвичай вигідно обом учасникам угоди.
Також нагадаємо, ринок оренди нерухомості в Україні в 2026 році зазнає суттєвих змін.
