Лише 10% українських біженців мають твердий намір повернутися додому після завершення війни. Хоча про загальне бажання приїхати назад заявляє близько третини мігрантів, більшість із них сумнівається або відкладає це рішення на невизначений термін.
Про це в інтерв’ю "РБК-Україна" розповів керівник Соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович.
Соціолог констатує сумну динаміку: якщо на початку вторгнення "сиділи на валізах" дві третини українців, то зараз ситуація кардинально змінилася. Люди пройшли етап першого шоку і перейшли до другого етапу адаптації — повноцінної інтеграції в європейське суспільство (знайшли роботу, житло, віддали дітей до місцевих шкіл).
"Так от навіть з цієї умовної третини готових повернутися, може, 10% кажуть, що вони таки повернуться, але тільки після війни. А решта все ж таки подумає, або не настільки впевнена. Тому відсоток тих, хто повернеться, буде, як на мене, дуже незначний", - каже Антипович.
Чому українці залишаються в Європі:
Втрата дому: Людям з окупованих або зруйнованих міст (наприклад, Маріуполя) фізично нікуди повертатися.
Економічна невизначеність: Страх перед безробіттям та повоєнною розрухою в Україні.
Діти: Батьки не хочуть зривати дітей з навчання в європейських школах та повертати їх у небезпечне середовище.
Антипович прогнозує серйозні демографічні проблеми для України: дефіцит робочої сили, падіння народжуваності та старіння нації, оскільки виїхала переважно молодь та жінки з дітьми.
Економіка демографії та "другий етап адаптації"
Термін "другий етап адаптації" у соціології міграції означає перехід від статусу "тимчасового шукача притулку" до статусу резидента. Коли людина вивчає мову на рівні B1-B2, підтверджує диплом та починає платити податки в новій країні, її зв'язок з батьківщиною слабшає, а "якір" у вигляді соціальних гарантій та комфорту стає вирішальним.
Важливо, що країни ЄС, зокрема Німеччина та Польща, змінюють свою політику з пасивної допомоги на активну інтеграцію на ринку праці (стратегія "Job Turbo" у ФРН). Їм вигідно залишити у себе кваліфікованих та працьовитих українців, щоб закрити власні демографічні діри. Для України ж неповернення 3-4 мільйонів громадян означає критичне скорочення споживчого ринку та неможливість утримувати пенсіонерів солідарною пенсійною системою.
Ключовим фактором повернення часто стають саме діти. Якщо дитина закінчує школу в ЄС і вступає до місцевого університету, ймовірність повернення всієї родини падає майже до нуля, оскільки батьки залишаються, щоб підтримувати студента.
