Ніхто достеменно не знає, яку мету переслідував російський диктатор Володимир Путін, вирушаючи минулого місяця у дев’ятигодинний переліт із Москви на Аляску для зустрічі з президентом США Дональдом Трампом. Імовірно, Кремль прагнув уникнути нових санкцій проти російської економіки чи навіть добитися послаблення вже чинних обмежень. Не виключено, що мова йшла й про вигідні інвестиційні домовленості зі Сполученими Штатами.
Як повідомляє Briefly, для Путіна пошук економічної підтримки стає питанням виживання.
Дані останніх тижнів свідчать, що виснажена війною та санкціями економіка Росії наближається до переломного моменту. Вперше з початку повномасштабної війни скорочується невоєнна економічна активність, банки готують кризові сценарії, а енергетичні корпорації б’ють на сполох через загрозу втрати найбільшого споживача морських поставок нафти.
Утримуючи видимість стабільності, Кремль дедалі більше стикається з небезпечними симптомами. Офіційна статистика ВВП за другий квартал показала зростання лише на 0,1% після падіння на 0,6% у першому, що ледь дозволило уникнути технічної рецесії. Якщо ж відкинути воєнний сектор, економіка фактично перебуває у спаді.
Ситуація в цивільних галузях демонструє масштаби проблем. Продажі нових автомобілів за півроку впали майже на 30%, індекс ділової активності в липні знизився до 47 пунктів — мінімуму з весни 2022 року. Банківська система під тиском зростаючих неплатежів: у ВТБ прострочення за кредитами фізичних осіб підскочило на третину з початку року. Центральний банк попередив і про ризик обвалу ринку житла: ціни у Москві зросли майже на 25% за рік, а середній строк іпотек досяг рекордних 26 років.
Проблеми загострюються і в корпоративному секторі: понад десяток великих компаній вже не спроможні обслуговувати борги, ще кілька наблизилися до цього стану. Висока ключова ставка — 18% — робить неможливим для бізнесу одночасно виплачувати кредити та розвиватися. Водночас доходи банків стрімко скорочуються, а резерви Кремля обмежені: національний фонд добігає кінця, а друк грошей означав би лише новий виток інфляції.
До фінансової кризи додаються удари ззовні. Адміністрація Трампа запровадила 25% тарифи проти Індії за імпорт російської нафти, підриваючи ринок, який забезпечує Кремлю десятки мільярдів доларів на рік. Якщо Нью-Делі під тиском США скоротить закупівлі, Москва ризикує втратити свого головного клієнта, тоді як Китай не поспішає нарощувати імпорт. Додатковим тиском стали українські удари по НПЗ та трубопроводах, які вивели з ладу до 20% потужностей.
Падіння ціни на Urals більш ніж на 20% і зміцнення рубля на 41% від початку року суттєво зменшили валютні надходження. Кремль намагається приборкати курс, але відмовляється від обов’язкової конвертації виручки, що лише підкреслює глибину фіскальної дилеми. Тим часом держава дедалі активніше націоналізує активи: за останній рік їхня вартість утричі зросла, сягнувши 50 млрд доларів. Символічним прикладом стало рішення суду про націоналізацію аеропорту Домодєдово.
У цих умовах Путін опинився в небезпечній пастці. Економічні труднощі, що набирають обертів, дедалі більше суперечать його риториці про нібито безрезультатність санкцій. І саме цей тиск може стати найефективнішим важелем Заходу. Чи зможуть США та Європа зберегти єдність і утримати санкційну лінію — питання відкрите, але саме економічний страх може стати причиною, що змусить Путіна сісти за стіл переговорів щодо України.
