Путін ігнорує мир, Європа демонструє слабкість: NZZ розповіла, чому переговори щодо України зайшли у глухий кут

Стамбульські переговори між Україною та Росією, перші за понад три роки, відбулися з великою дипломатичною помпою, але дали мінімальні результати. Єдиним практичним досягненням став обмін полоненими.

Як передає "Хвиля", про це пише оглядач Neue Zürcher Zeitung Андреас Рюеш.

За його словами, ці переговори виявили незручну правду, яку деякі на Заході не хочуть визнавати. По-перше, російський диктатор Володимир Путін не виявляє реального інтересу до мирного врегулювання. Замість особистої участі він надіслав делегацію низького рівня, що, на думку колишнього глави МЗС РФ Козирєва, демонструє зневагу. Путін не бачить потреби погоджуватися навіть на тимчасове припинення вогню.

"Можна продовжувати благати його або, як це робить Трамп, вимагати зустрічі на найвищому рівні. Але після трьох місяців безуспішних спроб складається враження, що ситуація зайшла в глухий кут. Припущення, що українці самі зможуть вирвати у росіян припинення вогню, виглядає зовсім ілюзорним. Путін не міг би чіткіше продемонструвати свою незацікавленість", — пояснив Рюеш.

По-друге, Європа та Америка зазнали поразки в ключовому питанні. Той факт, що колись настане момент для переговорів, завжди був частиною їхньої стратегії щодо України. Але Захід спочатку хотів поставити Україну в сильну позицію. Це не вдалося, і що ще гірше: Європа та Америка підштовхують Україну до переговорів, постійно подаючи сигнали слабкості.

Оглядач зазначив, що прикладом може бути смілива заява, зроблена у минулі вихідні, з ультиматумом Росії: або погодитися на припинення вогню, або зазнати нових санкцій. Після закінчення терміну мало що сталося - США не хочуть чути про нові санкції, а ЄС, роздроблений на табори, зміг домовитися лише про м'який пакет заходів.

Європа як іграшка

По-третє, за його словами, проблема Трампа полягає не лише в тому, що США хочуть зменшити свої зобов’язання в галузі безпеки в Європі. Це була б легітимна позиція, яку Вашингтон — хоча й менш жорстко — відстоював і раніше.

"Проблема набагато глибша, адже Трамп, своєю митною війною та підривом авторитету НАТО, проводить відверто антиевропейську політику. Ідея трансатлантичної спільноти інтересів переживає кризу. Трамп дає зрозуміти, що він волів би разом із Путіним, оминаючи європейців, поділити сфери впливу великих держав, дотримуючись девізу Фукідіда: "Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять", — пише оглядач.

Він також звернув увагу на те, що Трамп систематично грає на руку російському диктатору. Водночас йому досі не вдалося отримати від Путіна жодної важливої поступки. Зустріч у Туреччині також є результатом цього проросійського курсу: Путін давно вимагав відновити переговори на основі стамбульських домовленостей весни 2022 року. Київ постійно відмовлявся, адже тоді Росія прагнула змусити його до капітуляції. Лише під тиском США українці погодилися поїхати до Стамбула.

"Багато хто вважає, що переговори у будь-якому конфлікті — це добра новина: «принаймні розмовляють один з одним». Але така точка зору не враховує мислення путінського режиму. Кремль у дипломатичному наступі США бачить передусім ознаку втоми противника від війни — і цілком обґрунтовано. Путін упевнений, що його країна витримає довше й зможе диктувати умови миру. Останніми місяцями режим анітрохи не пом’якшив свою риторику. Його пропагандисти мріють про підкорення всієї Європи. Будь-яка війна точиться не лише в окопах, а й у свідомості. Той, хто завойовує право на трактування подій, виграє важливу битву", — йдеться у статті.

За словами Андреаса Рюеша, у цьому завжди полягала слабкість Заходу — і не лише в порожніх арсеналах. Навіть на четвертий рік після масштабного вторгнення Росії досі панує хибне уявлення, що йдеться про територіальний спір між двома сусідами.

Він зазначає, що ті, хто в це вірить, бачать вирішення в тому, щоб посадити супротивників за стіл переговорів і знайти компроміс.

"Ми справді намагалися зрозуміти ситуацію з точки зору обох сторін", — заявив нещодавно віцепрезидент США Ванс, мимоволі визнавши, що не зрозумів суті справи.

Оглядач також підкреслює, що Путін веде війну не лише проти України, а й проти всього Заходу. Україна для нього — лише арена, на якій він хоче зруйнувати створений у 1991 році порядок безпеки, послабити НАТО і повернути Москві статус домінуючої сили на континенті.

При цьому він ніколи не приховував цих воєнних цілей. Тому не лише українська делегація, а й представники Європи та всього вільного світу мають єдиним фронтом протистояти російським переговірникам. Це був би правильний сигнал проти імперіалізму Росії.

"Кремлівський режим передчуває можливість того, що у XXI столітті великі держави знову почнуть поводитися як хижаки — сила права поступиться праву сильного. Чого можна досягти за столом переговорів? З хижаками не обговорюють переваги вегетаріанства — проти хижаків озброюються. Кремлю слід дати зрозуміти, що ціна його агресивної політики надто висока і може навіть поставити під загрозу владу правлячої кліки. Основне навантаження з підтримки України тепер лягає на європейців, але в них немає іншого вибору, якщо вони серйозно ставляться до власної безпеки. Адже у разі краху України під загрозою опиниться східний фланг НАТО. Москва вже готує ґрунт для цього за допомогою пропаганди та військової реорганізації. З огляду на російські військові витрати, така подальша війна наприкінці десятиліття цілком можлива, про що попереджають кілька спецслужб", — пише Андреас Рюеш.

Розрахунок Путіна інший

За його словами, замороження війни на поточній лінії фронту — це бажання Заходу. З точки зору Путіна, це означало б визнання важкої поразки. Адже він не досяг своїх головних воєнних цілей: Україна збереглася б як незалежна, прозахідна держава, причому з 2022 року ще й із більш укріпленою національною ідентичністю.

Оглядач підкреслює, що замість "демілітаризації", якої вимагає Путін, Україна пройшла випробування сучасною війною, отримала західну зброю і є лідером у розробці бойових дронів. У відносинах з НАТО Путін досяг протилежного результату — після вступу Фінляндії Росія тепер має вдвічі довший кордон із Альянсом. Крім того, Росія залишається в лещатах західних санкцій, що завдають серйозної шкоди її економіці.

Таким чином, Росія розширила контроль над територією України з 8 до 19 відсотків, але ця частка менша, ніж та, яка була предметом обговорення на мирних переговорах у Стамбулі три роки тому. Це катастрофічний результат, з огляду на приблизно 200 тисяч загиблих російських військових і в кілька разів більше поранених.

"Війна виправдала себе для Путіна лише тому, що він зміг зміцнити свою диктатуру, створивши образ зовнішнього ворога. Саме тому він зараз не може раптово відмовитися від своїх воєнних цілей — навіть за допомогою всієї потужності пропаганди важко буде приховати від російського народу, що колосальні витрати були марними. Тому лише відчайдушні оптимісти можуть побачити у Стамбулі крок до миру. Реалістично ця злочинна війна завершиться лише тоді, коли Україна за підтримки Заходу стабілізує фронт, а Європа знову створить надійне військове стримування Росії. Це велике, але не нездійсненне завдання — за умови наявності політичної волі в Європі", — додає Андреас Рюеш.

Нагадаємо, Трамп знову пригрозив запровадити санкції проти Росії та висловився про Зеленського і Путіна.