Німеччина стає все більш "французькою" в питаннях оборони, а Франція — більш "німецькою", проте значні відмінності у стані державних фінансів та стратегічному мисленні означають, що франко-німецький "двигун" навряд чи зможе призвести до серйозних змін у тому, як ЄС загалом займається обороною.
"З історичної точки зору ступінь конвергенції між двома країнами, мабуть, вищий, ніж це було протягом десятиліть", — заявив Euronews Якоб Ф. Кіркегаард, старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру "Брейгель".
Берлін та Париж вважають, що їхня головна довгострокова загроза походить з Москви, і зобов'язалися влити сотні мільярдів євро у свою військову та оборонну промислову базу. У Німеччині це назвали "Zeitenwende" (історичний поворотний пункт), а Франція заявила, що її останній закон про військову програму є "остаточним стратегічним кроком".
Цьому зближенню сприяли: повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке повернуло війну на європейську землю; повернення Дональда Трампа до Білого дому, що поставило під сумнів довгострокові зобов'язання США щодо забезпечення безпеки Європи; зміна керівництва в Німеччині.
"Новий канцлер ФРН Фрідріх Мерц в основному зайняв позицію, яку я можу охарактеризувати тільки як голлістську", — сказав Кіркегаард, додавши, що Європа повинна готуватися до майбутнього без гарантій безпеки з боку США.
Прикладом того, що зближення у сфері оборони залишається складним процесом, став випадок минулого тижня, коли Макрон та Мерц намагалися зняти напруженість щодо спільного проєкту вартістю 100 мільярдів євро з розробки винищувача шостого покоління.
В основі суперечки лежить вимога Франції отримати 80% частки в проєкті зі створення нової бойової авіаційної системи майбутнього (FCAS), що суперечить попереднім домовленостям про те, що вона буде поділена порівну між двома країнами та Іспанією.
"Однак вимога Парижа не така дивна, як здається", — зазначив Рафаель Лосс, науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR).
Головна відмінність між Францією та Німеччиною полягає в тому, як вони ставляться до своїх збройних сил. Збройні сили Франції є частиною національної зовнішньої політики, а заморські території країни та володіння ядерною зброєю додають їй глобальної перспективи.
"Все, що пов'язано з французькими силами ядерного стримування, повинно працювати, коли Франція залишається одна. І це стосується також FCAS, який повинен замінити винищувачі-бомбардувальники Rafale у майбутньому для перенесення французької ядерної зброї", — пояснив Лосс.
Французька промисловість повинна бути здатною самостійно виробляти цей літак, якщо справа дійде до конфлікту. Вони готові співпрацювати, коли стратегічні орієнтири збігаються, але в кінцевому підсумку вони повинні виробляти все незалежно від інших.
Іншою серйозною перешкодою для двох країн у просуванні спільної оборонної програми на рівні ЄС є очевидна різниця в їхньому фінансовому просторі.
Співвідношення боргу Німеччини до валового внутрішнього продукту (ВВП) становило 62,3% у першому кварталі цього року. У Франції цей показник становив 114,1%, що набагато вище, ніж передбачають правила блоку (60%).
"Стіл миру накриють у Туреччині": Ердоган очікує завершення війни в Україні незабаром
"Дуже розчарований": Трамп змінить умови ультиматуму Путіну
В Україні зможуть мобілізувати ще одну категорію громадян: на кого звернуть увагу у ТЦК
"Ухилянтам" дали 2 тижні: у ТЦК повідомили, що буде далі
Це структурне розходження означає, що Німеччина може дозволити собі вкладати значні кошти в оборону, а Франція — ні. Наприклад, Німеччина попросила скористатися пропозицією Брюсселя про послаблення фіскальних правил щодо оборонних витрат, чого не може зробити Франція.
Європейська комісія запропонувала план переозброєння Європи, який, як вона сподівається, спонукає країни-члени ЄС інвестувати до 800 мільярдів євро до 2030 року. Але більша частина цих грошей, як очікується, надійде з казни держав-членів.
Макрон закликав до спільних запозичень ЄС як одного з варіантів фінансування, що Німеччина категорично відкинула.
Для Кіркегаарда це означає, що криза, викликана війною Росії в Україні, — "велика втрачена можливість" для блоку.
"Ця криза, війна в Україні, не призведе до істотного посилення інституційної або фіскальної інтеграції ЄС. Вона призведе до розширення ЄС за рахунок України та, можливо, інших країн, але це інший тип змін в ЄС", — зауважив він.
